Слово табу прийшло до нас із мов Полінезії та означає у перекладі «заборона». Воно пов’язане зі звичаєм, що в давнині існував у багатьох народів, а зараз зберігається у деяких племен Африки, Південно-Східної Азії та Австралії. Звичай цей полягає в тому, що деякі речі, явища та дії люди з забобонності називали не справжніми іменами, а натяками. Для давньої людини ім’я та зображення предмета були частиною самого предмета і, вимовляючи ім’я, можна було потривожити того, кому воно належало.
Наприклад, тварин, на яких полювали, потрібно було називати описово, вживання справжнього імені загрожувало мисливцеві невдачею або навіть смертю. Тому в багатьох мовах прямі назви деяких тварин було втрачено, а збереглися лише описові заміни. Українське слово «ведмідь» – результат подібного табу; буквально це слово означає «той, що їсть мед», прямого ж іменування цього звіра в українській мові не залишилося.
У сучасних суспільствах табу може накладатися на прямі іменування певних фізіологічних процесів, частин людського тіла тощо. Теми смерті, хвороб також часто обговорюються обережно, без прямих означень. У всіх цих випадках вдаються до описових зворотів, синонімічних висловлювань – тобто до таких засобів, що пом’якшують та вуалюють суть означуваного. Такі замінники прийнято називати евфемізмами (від гр. eu – «добре» і phemi – «говорю»). До евфемізмів люди вдаються, коли вважають незручним назвати щось своїм іменем або хочуть приховати, закамуфлювати неприємну, небезпечну, засуджувану суспільством сутність явища або речі. Замість Висякайся! дитині радять: Приведи до ладу ніс! Замість Брешеш! докоряють: Ти кажеш неправду. Деякі медичні терміни також є евфемістичними: новоутворення замість лякаючого пухлина, канцер замість рак, летальний замість смертельний і т.д.
Ті, хто працює в оборонній промисловості, атомну бомбу делікатно називають виробом, а полігон, де вона випробовується – об’єктом. Тюрма і табір в адміністративній мові іменуються розпливчасто – установа; працюють там не наглядачі, а контролери. Усе це – евфемізми.
Спостерігається така закономірність: чим офіційніші відносини між людьми, тим більш вірогідною є поява в їхньому мовленні евфемізмів. Тому мова дипломатів і тексти дипломатичних документів рясніють евфемістичними натяками та недомовленостями. Особливо часто вдаються до евфемізмів політики – наприклад, коли говорять щодо непередбачуваних наслідків подій, які натомість досить передбачувано призводять до конфлікту або навіть до військових зіткнень. І навпаки, чим вільніше почувають себе люди у спілкуванні одне з одним, тим менше вони відчувають потребу в евфемізмах.
Проте все ж таки евфемізми потрібні: вони підтримують певний культурний рівень спілкування, а також допомагають уникати конфліктів та етичних незручностей.
Схожі записи:
2 Коментарі
Запрошую вас взяти участь в акції, присвяченій українській мові – http://uaday.org/
+1