ворожильна кістка з написами
Каліграфія – традиційне мистецтво написання ієрогліфів у Китаї, що зроду образотворчому мистецтву.Майстер-каліграф використовує ті самі інструменти, що й у живописець, тому в Китаї ці дві техніки не розмежовувалися. З історії відомо, що багато каліграфів-професіоналів були не тільки художниками, але й поетами та музикантами, тобто людьми всебічно обдарованими та естетично вихованими. Вміння гарно та правильно написати ієрогліф та змусити слово ожити здавна цінувалося на Сході. Відношення східної людини до слова і мови взагалі потребує окремої статті. За словами Накорчевського,представники тієї течії буддизму, що називалася “таємним буддизмом” (езотеричним буддизмом) виявляли недовіру до повсякденної мови, не вважали її адекватним засобом вираження й передавання істини. Вони називали слова сміттям. Адекватнішим засобом передавання інформаціі порівняно зі словом уважалося зображення.(цит. за джер. [1]). Відомо, що в Японії існує синтоїстська концепція душі слова (котодама), за якою кожен склад японської мови та складового письма має містичну силу, що здатна впливати на світ [1].
Історія китайської каліграфії бере початок з ворожильних написів на кістках і панцирах — Цзягувень (甲骨文 [jiǎgǔwén]). Цей стиль виник за часів династії Шан (Їнь) приблизно в 14-11 ст. до н.е. Розписані панцирі та кістки кидали у вогонь. Кістки розжарювалися й тріскалися. За тріщинами шамани визначали, яка буде погода, чи буде рік родючим тощо.
Походження стилю Цзягувень й досі залишається в тумані. Вчені знайшли багато неолітичних символів на кераміці, яшмі та кістках в різних місцевостях у Китаї, проте ніякого зв’язку цих символів з письмом на кістках і панцирах не спостерігається. Відомий вчений-шумеролог А.Г. Кіфішин, проаналізувавши ієрогліфи стилю Цзягувень, стверджує, що вони мають багато паралелей з давньошумерскими ієрогліфами і походять саме з Близького Сходу.
Наступником стилю Цзягувень став стиль Цзіньвень 金文 (jinwen) — це різьбленні написи на бронзових церемоніальних судинах та триножниках. Звідси стиль отримав іншу назву — написи на ритуальній бронзі (钟鼎文 zhongdingwen).Відомо, що “цзінь” з китайської значить “золото”, проте назва стилю Цзіньвень до золота не має ніякого відношення. До династії Чжоу ієрогліфом 金 “цзінь” позначали сплав олова та бронзи, тому назва стилю містить цей ієрогліф. Стиль Цзіньвень використовувався,почина починаючи з династії Шан (商 [shang]) аж до періоду об’єднання шести князівств в одну імперію в 221 році до н.е, тобто загалом, приблизно, 1200 років. Як свідчить пан Жун Ген 容庚 у своїй роботі “金文编”, каліграфічний стиль Цзіньвень налічує 3722 знаки, 2420 з яких впізнавані й зараз. Основним призначенням цих знаків на ритуальних судинах було схвалення предків, піднесення Наставника неба та його діянь на землі.
Якщо в стилі Цзягувень риски були тонкими й переважно прямими, то стиль цзіньвень вже вирізняться заокругленими формами та значно товстішими лініями. Втім школа Цзіньвень за часів династії Шан ще дуже близька до своєї попередниці. Риски знаків Цзіньвень прописані дуже чітко, але сам ієрогліф вже виглядає об’ємно. Прямих ліній ще багато, заокруглих мало. Рядки розташовано нерівно.
За часів західної Чжоу стиль Цзіньвень досяг розквіту . Стиль цього часу умовно поділяється на три періоди: ранній, середній та пізній. Ієрогліфи часів ранньої західної Чжоу містить багато відкидних хвилястих ліній вправо. Рядки дедалі стають рівнішими, але ще зберігають дуже витриманний, церемоніальний стиль. Цзіньвень середньої Західної Чжоу зазнав змін у стильовому оформленні. Кількість відкидних хвилястих ліній вправо значно зменшується. Лінії стають товстішими та заокруглими. Гострі кути перетворюються в м’які переходи. Розташовуються ієрогліфи бездоганно й впорядковано, написи виглядають дуже гармонійно. У піздній період стиль цзіньвень стає найбільш досконалим. З’являється багато нових ієрогліфів.
Наприкінці епох Чунцю (Весен та Осіней) та Ворогуючих царств (Чжаньго) Цзіньвень кожного окремого царства мав свої особливості, які могли стосуватися навіть кольору. У царстві Цзінь на півночі Китаю виник стиль написання ієрогліфів з товстими кінцями ліній, який наступники влучно охрестять головастиковим письмом — кедоувень(蝌蚪文). Товстий початок і тонкий кінець рисок дуже нагадує головастика.
На Півдні у провінціях Цзянсу та Аньхуей ієрогліфи набули звивистого вигляду й більш нагадували схематичне письмо. Такі написи можна було побачити на зброї. За часів Ворогуючих царств разом з поступовим розвитком техніки інкрустації ієрогліфи ще більш заокруглилися, а лінії стали плавними та строгими. Ці ієрогліфи чітко вирізняються з загальної маси. З появою металу саме цим стилем виконували написи. Написи цзіньвень епохи Ворогуючих царств та Чунцю не були вже такими виписанними та чіткими й втратили церемоніальне значення. Рухи рукою при написанні стали легкими й невимушеними, ніжними. Товщина ліній була уніфікована. Видатними зразками Цзягувень є написи на жертвених судинах для проса, глибоких жертвених тацях для зерна. Письмо Цзягувень лягло в основу стилю Сяочжуань(小篆) або печаткового стилю, який з’явився за дин. Цинь.
Стиль Цзіньвень ретельно вивчався вченими за часів династії Хань. Стилем Цзіньвень написаний основний матеріал, за яким ми вивчаємо історію династії Західної Чжоу та Доциньської епохи (Періоди Ворогуючих князівств (ЧжаньГо) й Весен і осеней (Чунцю).
Кам'яний барабан
Написи на кам’яних барабанах – Шикевень 石鼓文 [shikewen]
Написи Шикевень називають прабатьком мистецтва різьблення по камню. Стиль отримав свою назву від десяти розписаних каменів, що за формою нагадували барабан. Ієрогліфи стилю Шикевень — це різновид Цзіньвень часів Західної Чжоу. Усього нараховується 121 знак, відомий у цьому стилі. Багато з них лягли в основу печаткового стилю сяочжуань (小篆). Знаки стилю Шикевень виглядають дуже вишукано й охайно. Вертикальні та горизонтальні лінії дещо заокруглені. Ієрогліфи по формі квадратні. Така техніка виконання називається цанфен (藏锋 [cángfēng]) — захований кінець пензлика), який полягає у вісутності гострих ліній.
Протягом історії каліграфи надавали великого значення цьому стилю письма й навіть назвали його “першим законом каліграфії”.
Стиль Сяочжуань (小篆)
Після об’єднання країни, Цинь Ши Хуанді провів реформу писемності, уніфікувавши різнописи, що існували в різних царствах. Узявши за основу великий печатковий стиль 大篆 (dazhuan), Цинь Ши ХуанДі спростив його, відкинув різнописи ієрогліфів різних царств, затвердивши єдині варіанти.Так з’явився маленький печатковий стиль Саяочжуань. Ним користувалися на території усієї об’єднаної імперії, отож цей стиль також іноді називають Циньчжуань 秦篆 (qinzhuan).
Стиль Сяочжуань значно спрощується, лінії стають огруглими, а рядки вертикальними. Це великий прогрес у китайській писемності та значний слід у розвитку каліграфії. Сяочжуань вплинув на розвиток усіх подальших стилів: кай, ли, син, цао. Сяочжуань проіснував аж до часів останньої династії. Сяочжуан — це один з різновидів уставного письма в Китаї. Його м’якість на переломах ліній перейшла в стиль Лішу.
Стилем сяочжуан писали на металевих посудинах, на церемоніальних каменях та пам’ятниках. І зараз історики знаходять ваги, печатки, гроші з написами в стилі сяочжуань. Розмір написів варіюється, ієрогліфи розташовані природньо, інтервал між рядками дуже витримано.
Стиль сяочжуань був дуже популярним у Китаї аж до кінця епохи Західної Хань. Стиль Лішу поступово витіснив його. Але через те, що знаки сяочжуань завжди приваблювали своєю красою, вони й досить користуються популярністю серед каліграфів. А також через те, що риски досить ускладнені, ієрогліфи виглядають застаріло, хоча цей стиль досить гнучкий — він завжди дає можливість каліграфу додати плавності ієрогліфу. Коли вирізалися печатки, цей стиль часто обирався через те, що не носив офіційного характеру.
Стиль Лішу 隶书
Стиль Лішу
Канцелярський стиль лішу походить зі стилю сяочжуан. З’явився стиль за епохи Чжаньго, а поширився вже в Ханські часи. Стиль виник через потребу писати швидко, тому стиль лішу значно спростили. Головним реформатором був цинський чинвник Чен Мяо. Він перетворив заокруглі лінії на прямі охайні риски. Форми ієрогліфів стали широкими й пласкими. Все це робилося заради спрощення написання. Лішу — це дуже важливий єтап в китайській каліграфії. Ієрогліви містили багато декоративних елементів. Лішу поділяється на циньськиї почерк та ханський почерки. Саме за часів Хань Лішу стало найрозвинутішим. Один з видів ханського письма використовувався для виконання написів на пам’ятниках. Інший використовувався лише в документах. За часів епохи Тан багато уваги приділялося формі ієрогліфа. Лінії стали плавними, рухи м’якими. стиль — розкішним.
Стиль Кайшу
Стиль Кайшу 楷书 — це уставне письмо, що виникло на основі стилю Лішу за часів династії Хань (206 до н.е.-220 р. н.е.) і досягло розквіту за танських часів. Інша назва стилю — 正楷 Чженкай. Стиль Кайшу ліг в основу зразкового написання ієрогліфів.
Стиль Цаошу 草书 — загальна назва для трьох основних скорописних стилів:
- цаочжуань 草篆- скорописний варіант печаткового письма;
- цаолі 草隶 – скорописний варіант уставного письма;
- Куанцао 狂草- “скажений скоропис”.
Стиль Цаошу відрізняє плавність, невідривність та швидкість написання.
Стиль Цаошу
Джерела:
1.) Мосенкіс Ю.Л., Синишин Р.І., Переверзєв Д.І. Питання фонетичної типології української, англійської, китайської, корейської та японської мов у контексті загальнотипологічних фонетичних явищ. — К.: Альфа-друк, 2008. – 100 с.
2.) 中国文化一本通/ 石晓娜主编. — 北京：朝华出版社，2008.2
3.) http://baike.baidu.com/
4.) en.wikipedia.org
Схожі записи:
