З давніх часів у Китаї ознакою великого розуму та дотепності вважали вміння виражати свої думки опосередковано. Навіть зараз далеко не кожен китаєць, побачивши невродливу дівчину, скаже про це прямо. Навіть другові. Скоріше за все ви почуєте від нього щось на зразок: “Ну…Вона не дуже гарна!. В цьому “не дуже” (в їх устах це зазвичай “不太”) якраз і ховається давній елемент мовної культури Піднебесної — евфемістичність. Тобто уявіть собі: всі знають, що ви хочете сказати, але втім ви виражаєте думку або образами, або напівнатяками. І що цікаво, виникає враження, що китайська створена саме для цього: за кількістю омонімів вона навряд поступиться жодній іншій мові світу.
Омонім + евфемізм = скажений рецепт. Китайці заварили, а нам, бідним розсьорбувати.) На цьому рецепті також нерідко варяться такі “делікатеси”, як фразеологізми-недомовки — сєхоуюй (歇后语) та двозначні каламбури (双关).
Для прикладу, такий фразеологізм. 孔夫子搬家 – 净是书 дослівно перекладаться, як “Конфуцій переїжджає — одні лиш книги”. Зрозуміло, що Конфуцій розумний та прочитав багато книг, але ж в чому полягає зміст? Ну переїжджає він і що з того? А справа тут, виявляється у деталях (у яких, до речі, за швейцарським прислів*ям ховається диявол): останній ієрогліф — 书 “шу” книга співзвучний з іншим “шу”, але вже таким — 输 “програвати”. Прочитайте сєхоуюй з цим ієрогліфом — і все стане на свої місця. Отож, знайте: як почуєте, від кого, що “Конфуцій переїжджає”, не вірте, але робіть висновок: годі вже в карти грати — і так гроші майже всі програв. Краще б китайську вчив.)
Ну, якщо вже про рецепти, то такий приклад: 小葱拌豆腐 – 一青二白 “змішати цибулю з доуфу — одне зелене, друге біле”. ієрогліф 青 “цін” міняємо на інший “цін” 清 і отримуємо “(一)清(一)白” — “сама невинність, чистота, непорочність”.
– Будь з ним обережним! Він цибулю з доуфу мішає, — застерігає подругу студентка Сяо Сюе.
– Так, я знаю!, — озивається вона, — 狗吃草—装羊(样) (собака їсть траву — бараном прикидається).
“От і поспілкувалися!” — думаєте ви…
З історії до нас дійшла не менш цікава історія.
В часи династії Цін жив собі такий Цзі Сяоган (纪晓岗), який займав посаду товариша міністра — шилана (侍郎) при дворі. Одного разу на бенкеті він приєднався до Хе Шена (和珅), що тоді займав посаду чиновника, завідуючого канцелярією (шаншу 尚书), та пана Юйши (御史). Хе Шен не любив Цзі Сяогана та вирішив поглузввати над ним. Для цього він навмисне почав розповідати якусь історію, (як він сам її окреслив) “чи то про вовка, чи про собаку” (是狼是狗. Ієрогліфи “是狼” співзучні з назвою посади Цзі Сяогана — шилан “侍郎“. Отже, фраза містила натяк: “шилан — собака”). Товариш міністра зрозумів, що хотів сказати Хе Шен, але не розгубився:
– Як відрізнити собаку від вовка? Все дуже просто. Я чув, що треба дивитися на хвіст.Якщо він стирчить догори (上竖是狗. [shàngshù] співзвучно з титулом Хе Шена 尚书 — шаншу = тобто Шаншу — собака), то це собака, а якщо опущений до землі – то це вовк.
Тут у розмову вступив Юй Ши, що весь цей час мовчав. Він явно був на боці Хе Шена:
– Ну зрозуміло, зрозуміло…”Чи то вовк, чи то собака…”
– Втім, різниця є, — знову озвався Цзі Сяоган. Вовк їсть м*ясо, а собака — що знайде, те й їсть. Знайде фекалії — їсть фекалії (遇屎吃屎.“знайти фекалії” 遇屎 співзвучно з ім*ям Юй Ши = тобто, виходить, Юй Ши їсть фекалії).
Китайці дуже поважають Цзі Сяогана. Він був дуже розумним і, як бачимо, майстерно жартував.
Схожі записи:
