- Віктор Пальмов
Живопис цього майстра вражає – настільки оригінальними здаються прийоми виразності, що їх застосовує В. Пальмов у своєму «кольорописі». Буяння фарб і, водночас, сяючі контури не дозволять глядачеві переплутати манеру митця з будь-чиєю іще. В Україні В. Пальмов пробув недовго – чотири роки, з 1919-го до 1923-го, помер він, як свідчить автор-укладач альбому «Невідомий російський авангард» О. Сараб’янов, «від невдалої операції» [1]. Але за цей невеликий строк художнику вдалося багато чим прислужитися українському мистецтву – він викладав у Київському художньому інституті, став співзасновником Об’єднання Сучасних Малярів України, орієнтованого на європейське мистецтво.
Д.Бурлюк в некролозі опублікованому в журналі «Нова Генерація» зазначає: «В.Н. Пальмов ще за дитинства мав хист до образотворчого мистецтва. Успішно закінчивши курс Пензенської Художньої школи, В.Н. Пальмов восени 1911 року склав конкурсний іспит до кол. «Училища живопису, скульптури та зодчества» в Москві, яке й закінчив з нагородою.Але тут почалася капіталістична війна.В.Н. Пальмова женуть на фронт, де він і лишається до революції, доки народи, що жили в Росії, скинули з себе ярмо царату та припинили війну проти Німеччини.Контрреволюційне повстання чехословаків проти Рад застало В. Н. в Самарі: тут 1918 р. на його руках вмирає батько, якого він дуже любив.
В. Н. їде до Сибіру. Білі намагаються мобілізувати «досвідченого бойового» офіцера, яким був В.Н. Пальмов, але художник завжди всією своєю істотою був на боці Революції. Ризикуючи своїм життям, В. Н. тікає на Далекий Схід від служби серед контрреволюції. На це йому щастить. На Далекому Сході В.Н. улаштовується викладачем графічних мистецтв у жіночій гімназії у м. Нікольськ-Усурійському.У 1919 році В.Н. з моєї ініціативи кидає вчителювання в Нікольську-Усурійському і переходить до Владивостока, де й починається його кипуча художня робота, якої вже В. Н. не залишав на протязі останніх десяти років.
У Владивостоці саме в той час працювали Н.Н. Асєєв, С.М. Третьяков, Н. Чужак та інші представники культурно-революційного життя. В.Н. Пальмов у Владивостоці малює декорації для театрів, портрети, співробітничає в комуністичнім журналі «Творчество». Представник “Роста” Гончар-Онвей допомагає В.Н. і мені організувати виставку в Японії. Що блискуче протягом 1920 і 21 років й здійснилося.
Біля 20 картин В. Н. залишилось по приватних колекціях і музеях Японії. У серпні 1921 р. В. Н. повертається з Йокогами через Корею до Чити. У Читі В. Н. широко розвиває культурно-мистецьку роботу серед трудящих. Після зими В.Н. рушив до Москви.
Блискучі по техніці та фарбах японські роботи, що він привіз у 1922 році, не оцінили так, як слід, ні голодна тоді публіка, ні критики мистецтва, бо саме тоді в Країні відбувалися велетенські події соціалістичного будівництва, які відсунули питання мистецтва на другий план.Художникові в Москві довелося бідувати, халтурити і навіть розписувати лазні (розпис дешевший за фарбування). Але В. Н., не покладаючи рук, продовжував свою роботу для нового мистецтва.За сезон 1923/24 р. В. Н. запрошують на професора Київського Художнього Інституту по кафедрі професора малярства. В.Н. створює другу серію своїх чудових творів – революційний цикл картин і полотна, що відображають життя трудящих, героїку труда. За «Леніним» йде «Зміна», а потім «Теслярі», перший варіант яких куплено з виставки у Венеції, І, 28 р. в Америку до колекції доктора – Крісчен Брітона.
В особі В. Н., що вмер 17 липня ц. р., українське мистецтво, до лав якого став небіжчик, понесло велику втрату. В.Н. був не лише талановитим майстром малярства, але він зумів, не дивлячись на важкі часи, що випали на долю країни, виховати в собі чіткі дисципліни мистецьких культур і знання.В.Н. Пальмов вмер безконечно молодим. Лише останні десять років його короткого життя доля дала йому деяку змогу працювати. В. Н. з 1919 року перейшов до лав новаторів, борців за нові, революційні, культурні форми в мистецтві і віддано вже ніколи не зраджував їх. Наше завдання, усіх земляків небіжчика по країні, по новому мистецтву – зібрати, зберегти і вивчити те, що залишилося від найталановитішого, гострого художника у спадщину.
Картини і малюнки зібрати до роб. музеїв, з них треба вчитися і виховувати смаки мас. Треба видати монографію, присвячену життю й творчості видатного українського майстра. Внести до неї все найцінніше і цікаве з його продукції, що залишилася.В.Н. був у Японії, він там глибоко наповнився духом їхньої великої малярської культури. Треба скористатися з цього і достойно оцінити для власної користи. Віктор Никандрович Пальмов, як людина, мертвий, але професор малярства В.Н. Пальмов живий, поки цілі його художні праці і пам’ять про них».
3 серпня 1929 року, Нью-Йорк [2]
Характеризуючи свою роботу В.Н. Пальмов виходив з того, що завжди прагнув щирості і незалежності, уникаючи впливів чужих стилів.
«Я не ґрунтуюсь на вже виробленому розумінню формальних боків малярства і не бажаю користатись з чужої методи – писав він. Навпаки, в процесі роботи я часто знищую розпочату працю, коли помічу, що я не зовсім щирий, що я виконую чужу ідею, яку я десь бачив у інших малярів.
Після закінчення Московської школи малярства, я від 1914 р. безперервно працюю в цій галузі. В своїх формальних шуканнях я пройшов через школу натуралізму, імпресіонізму, трохи кубізму, багато футуризму. Всі ці ізми складають мою виробничу базу.
Після захоплення футуризмом, що зруйнував все, чого я навчався раніш, я опинився перед «розбитим коритом» зайвости станкової картини. Станкова картина, загубивши тепер старі засоби впливу (сюжет і речі), перейшла до абстрактности, а потім і до експериментальности і, як така, відірвалась від повсякденної широчини громадського життя. Звідси з’явилась потреба знайти те реальне, що пов’язане з дійсністю, яка існує. І от цим реальним відтоді зробивсь для мене колір.
Розглядаючи тепер свої попередні шукання, я лише тепер помітив, як я до цього часу мало приділяв уваги кольорові, а коли й приділяв, то тільки як якомусь допоміжному і, навіть іноді, другорядному засобові. Але тепер, після зруйнування старого розуміння малярства, фарбовий матеріял, за допомогою якого художник організує колір в картині, з’явивсь мені в новому освітленні.
Навіщо знищувати і псувати чудовий кольоровий матеріял, який дають фарби, тільки но видобуті з тюби. І я вирішив заходитись біля кольоропису замість живопису. Обробляти колір, а не переробляти його на ілюзорну дійсність стало моїм завданням. Проте, в свойому кольоропису я не зробивсь абстрактним, я не пішов шляхом безречевого малярства. Сюжет і річ увіходять як складові частини моєї картини, але не як головні дієві сили, а як додаткові допоміжні моменти для кольора, що відограє в моїх картинах завжди першу і основну ролю. Тому окремі речі ні в якому разі не обмежують діяння кольору, а лише доповнюють його. Колір в моїх картинах завжди користається з незаперечливої автономности і має свою власну мову, свої власні засоби впливу.Щоб річ не пригнічувала своєю обсяговістю, своїм розміром кольорового впливу окремих кольорових плям, я запроваджую її на поверхню кольоропису не в обсяговій тривимірній формі, а лише як символ, як графічний натяк, що доповнює, ілюструє кольоровий вплив. Перш ніж стати до праці, я звичайно аналізую тематику подразника, зважую окремі засоби виконання.
Коли тематика стимулу виявляється в сюжеті, і її можна, на мій погляд, показати тільки рисунком, я не торкаюсь фарбового матеріялу. Але тому що мене цікавить кольоровий вислів, то я пробую свій тематичний побудник з’ясувати собі в кольорі, а потім вже в вигляді додаткового засобу впливу, заходитись біля вислову речі. Коли в цьому мені щастить, уявлюваний кольоровий вплив відповідає тематиці завдання, і я починаю його розробляти в матеріялі фарб.
Всі пропоновані тут роботи, так само як і інші мої художні твори, насичені тематикою, і, як мені здається, ця тематика, звичайно, досить вимовна і зрозуміла. Функціональність кольорового впливу в моїх роботах мені пощастило перевірити за анкетним матеріялом цілої низки виставок. Картини зупиняють увагу глядачів. Далі йде низка запитань природних для глядача, що звик за старою традицією одержувати в картині готову звичну систему ілюзорного натуралістичного впливу. Я ж хочу до деякої міри схвилювати глядача, дати штовхана його енергії і тим зацікавити його, примусити його розбиратись в художньому творові. Але я ні в якому разі не маю ні найменшого бажання заколисувати свого глядача на м’яких канапах міщанського затишку, властивих мистецтву минулого.
Все, що я написав про колір, я написав з певною метою конкретизувати як найточніш питання сьогоднішнього й завтрішнього становища станкової картини. З мого досвіду, з мого найуважнішого ставлення до долі станкового малярства ясно, що повороту до минулого розуміння малярства нема і не може бути, ясно, що станкове малярство не бореться і не повинно конкурувати ні з фото, а ні з кіно. Ясно, що перед маляром сучасного стоїть колосальне завдання затвердити кольоропис, проробити і конкретизувати кольорову впливовість. Мене не лякає, що кольоропис поки що можуть розцінювати як лябораторні спроби-досвіди, і тільки з цього погляду розглядати його соціяльну користь. Я глибоко переконаний, що реальна сила кольорового матеріялу остільки велика, що вона зможе скоро вийти з лябораторної розцінки і посісти своє місце в житті. Мені можуть закинути, що декоративний принцип майбутньої картини невластивий станковій картині, що вона не потрібна, що декоративність цінна й потрібна в застосовані до речей утилітарного значіння. Я з цим не цілком згодний, бо не викреслюю з картини ідеологічного її впливу, а тільки змінюю форму впливу з речево-сюжетово-ілюзорної на кольоровий» [3].
А ось як завершує свою статтю у журналі «Життя і революція» Ю.Садиленко: «Наприкінці мені хочеться розповісти про один епізод з життя творів Пальмова. Років півтора тому група художників ОСМУ як спробу улаштувала першу художню виставку на селі. До підбору експонатів поставились дуже уважно, щоб не приголомшити ще незвиклу до форм сучасного малярства селянську масу. Серед картин, що їх повезли на село, були й роботи Пальмова. За наслідками виставки стежили з великим напруженням – село ще не бачило таких виставок. А наслідки її для нас були несподівано радісними. Особливо вразив нас такий факт. Одна селянка уперто домагалась, щоб їй продали японський пейзаж Пальмова, написаний в яскравій футуристичній манері, пропонуючи 2, а потім 5 карбованців і пояснюючи, що їй страшенно до вподоби саме такі картини. Кольорова мова художника дійшла до самої глибини мас» [4].
Особливістю українського авангарду є незаперечний зв’язок із європейським модернізмом та, водночас, яскрава самобутність. Тому живопис багатьох малярів України важко «затиснути» межами того чи іншого декларованого маніфестами європейського напрямку – про це свідчать «синтетичність» у світобаченні та розмаїття художніх прийомів. Яскравим підтвердженням цього є творчість О.Богомазова та О. Екстер.
Використані джерела:
1. Неизвестный русский авангард: Альбом // Автор -составитель А. Сарабьянов. – М., 1992. – С. 192.
2. Нова Генерація, 1929. – № 10. – С. 54-55.
3. Нова Генерація, 1929. – № 8.
4. Садиленко Ю. Художник Віктор Пальмов // Життя і Революція. - 1929. – № 12.
Натюрморт у виконанні В. Пальмова
Схожі записи:
