Олександр Богомазов

Народився  художник у м. Суджі (тепер Харківська область) у 1880 році. Вчився спочатку в глухівській, потім – в київській гімназії, у Херсонському земському сільськогосподарському училищі і, нарешті, прийняв остаточне рішення серйозно зайнятися малярством, яке вабило його змалку. У 1902 році О. Богомазов вступає до Київського художнього училища, де вчиться одночасно з Архипенком, Екстер, Малевичем та іншими відомими у майбутньому митцями. Щоправда, через три роки його разом з іншими було виключено з училища – через участь у студентських заворушеннях. Продовжує художник своє навчання у приватних студіях – у Києві вчиться у С. Світославського, а далі виїжджає до Москви, де бере уроки в К. Юона та Ф. Рерберга. Повернувшись у 1908 році до Києва, О. Богомазов поновив свої студії у художньому училищі, і саме там зустрів своє кохання – молоду художницю Ванду Монастирську, що буде поруч із ним до його останніх днів. Ми вже згадували про участь маляра у виставці «Ланка» («Звено»), що відбулася в Києві 1908 року, але найвизначальнішою подією у творчості митця стане 1914 рік – плідний та щасливий. Цього року відбудеться виставка київської групи «Кільце», де роботи Богомазова займали чільне місце, тоді ж він написав трактат «Живопис та елементи», який, за свідченням Е. Димшиця “випередив теоретичні досягнення «супрематизму К. Малевича і «Крапки та лінії на площині» В. Кандінського…»[1]. У трактаті автор намагається знайти зв’язок елементів живопису – ліній, форми, та ін. – з тим враженням, що вони справляють на глядача. Ось що пише про цю роботу В. Маркаде: «Знання якості предмета породжується порівнянням його з іншими схожими предметами. Розвиток малярства живиться живописним розмаїттям предметів. Розмаїття характерних предметних ознак розгортається спіраллю, яка охоплює все більшу кількість предметів, аж до несхожих між собою. Пошуки ритмічних елементів різного змісту спираються на різноманітні емоції, які вони викликають. Організовуючи рух живописних елементів, художник прагне досягти напруженості зв’язків між ними. Картина ж виконує роль передавача естетичних відчуттів художника, викликаних красою та багатством природи. Ця роль була втрачена через умовні канони академізму й натуралізму, що торкаються лише поверхні природи. Нове мистецтво звертається до глядачів, пропонуючи їм переоцінені якості живопису: «Нова» картина – це думка художника, втілена в реальних знаках його мистецтва, це результат його натхнення, схвильованого пластичною красою Всесвіту, в якому Митець енергійно утверджує своє «я». Перемігши силу предмета, він досягає глибокого синтезу»[2].

Живопис же самого О. Богомазова вражає колористикою, загострені лінії надають його картинам надзвичайно експресивного забарвлення. Наскільки різними є його цикл «Враження про Кавказ» та знаменитий, вражаючий «Локомотив!» Ось що пише Д. Горбачов: «Будь-який предмет, явище, подія, за Богомазовим, мають свою динамічну напругу, свою кількість і якість руху, свою неповторність, і він добирав з них найактивніші, найхарактерніші й найдійовіші риси. Лаконізм його малюнків – дивоглядний: виразність фігури, скажімо, перехожого досягається часом двома-трьома рухами ліній – як ієрогліф у китайській  каліграфії. Задовго до професійних психологів він уже знав, що предмет упізнається за найактивнішими його ознаками – кутами і крутими вигинами. На його малюнках сперечаються, перегукуються і творять дружний ритм саме кутасті й овальні силуети. Пасивні місця художник вилучає, залишаючи пробіли, інтервал, «білий звук». Такі паузи спонукають око глядачеве робити стрибки, а художникові дозволяють розвантажити конструкцію картини, погратися контрастами цієї хвилюючої «азбуки Морзе». Таку переривчасту пульсуючу форму можна назвати, за Кульбіним, пластичною інтерференцією»[3].

Як і багато інших митців, що радо вітали створення Української Радянської Республіки, сподіваючись знайти довгоочікувану волю, О.Богомазов віддано працював керівником оформлення революційних свят, розмальовував пароплави та потяги й через важкі умови роботи захворів на сухоти. Не менш активно художник займався викладацькою діяльністю – з 1922 року йому було запропоновано посаду професора у Київському художньому інституті.

Ось що згадує дочка художника Я.О. Іванникова-Богомазова: «Батько не розлучався із блокнотом та олівцем. Де б він не ходив, обов’язково робив замальовки людей з натури: пара штрихів – і на папері виникала фігурка – крокуюча, біжуча, зрідка – статична. Він сприймав навколишній світ у невпинному русі, мінливий та непередбачений. Часто розповідав, яким прекрасним буде наше майбутнє. Тато знався на поезії, музиці. Сам писав вірші та грав на віолончелі, навчав мене грі на піаніно.

Одного разу ми почали суперечку про кольори. Я намалювала метелика з чорною каймою на крилах. Тато зауважив, що в природі не існує чорного кольору в чистому вигляді, він завжди несе в собі відтінок якогось іншого тону. Я відчайдушно захищалася, наводячи у приклад чорних жучків, метеликів із чорними візерунками. Але у батька був великий запас терпіння, і поступово він навчив мене дивитися на природу очима художника, схоплювати миті, коли світло й тінь змінюють форму предметів і на долі секунди розцвічують усе навколо, цілком невимовно й неповторно. Я вдивлялася у стовбури сосен, і на мить вони ставали ліловими, під впливом гри світла й тіні то звужувались донизу, то знов розширювалися. На очах усе перемінювалося, раптом сонячний промінь вихоплював золотаво-оранжевий стовбур та віяло матово-зелених лапатих гілок» [4].

Але невблаганна хвороба підірвала здоров’я колись дужого чоловіка: якщо порівняти фотографії О. Богомазова 1920 та 1924 рр. – кидається у вічі, як його залишають сили. У 1930 році художник, якого за життя звали «українським Пікассо»[5], помер. Спогади доньки О. Богомазова закінчуються такими рядками: «На траурних зборах Київського художнього інституту було вирішено: замість закупки традиційних вінків на могилу батька передати всі кошти, надіслані профспілковими та громадянськими організаціями у фонд будівництва літака «В защиту Родины» та на культурну роботу в колгоспі на його батьківщині. Так ми з мамою залишилися самі...»[6]

Використана література:

1. Богомазов О. Каталог творів // Автор передмови Е. Димшиц. – К., 1991. – С. 5.
2. Маркаде В. Українське мистецтво ХХ століття і Західна Європа // Всесвіт, 1990. – № 7. – С. 178.
3. Горбачов Д. Не для грошей народжений, або Логіка краси (Олександр Богомазов) // Хроніка. – 1992. – № 1. – С. 134.
4. Спогади дочки О. Богомазова // Українське мистецтвознавство. – К., 1993. – С. 153.
5. Димшиц Е. Передмова до «Спогадів дочки О. Богомазова». – Там само. – С. 142.
6. Там само. – С. 154.

Схожі записи:

1. 一个一个 та й край…
2. Віктор Пальмов
3. Василь Єрмілов