Екстер Олександра

Видатна художниця народилася в заможній єврейській родині акцизного чиновника Олександра Григоровича в м. Білостоку (нині територія Польщі) в 1882 році. Після переїзду родини до Києва заняття малярством для Олександри стають обов‘язковими. Безперечно, вона була талановитою – легко закінчивши приватну гімназію, дівчина вступає до Київського художнього училища до Миколи Мурашка, де вчиться разом з Аристархом Лентуловим, Олександром Архіпенком, Олександром Богомазовим, Абрамом Маневичем та Наталією Давидовою-Левкович, яка стала найкращою подругою Олександри.  Після одруження з адвокатом, кузеном Миколою, Екстер, вже в Парижі, працює у власній майстерні. Молода пара жила розкішно й легко, сама Олександра займалася серйозно й наполегливо, пройшовши в пошуках власного стилю практично всі напрямки мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. Її енергія та смак зробили художницю знаменитою фігурою навіть у перенасичених талантами Києві, Москві й Одесі. В Києві жили родичі, через Одесу пролягав шлях з Парижу до Чернянки, де жили брати Бурлюки, саме туди й привозила Екстер новини з паризьких виставок та майстерень – товаришувала з Пабло Пікассо, Жоржем Браком, Гійомом Аполлінером та багатьма іншими авангардистамиТворча кар‘єра Олександри розвивалася стрімко й бурхливо – в 1901-1903, 1906 роках відвідувала Київське художнє училище, де викладали В.Менк, І. Селезньов та ін. В 1907 р. декілька місяців займалася в Академії Гранд Шом‘єр в Парижі. Щоправда, професор Карло Дельваль «дорікав художниці за екстравагантність її кольорів і внаслідок гострих суперечок вона, з рештою, змушена була піти з академії» [1], – свідчить В. Маркаде. Але поїздки до Парижу мали надзвичайне значення для формування творчої особистості О. Екстер – шлях її мистецтва починається з імпресіонізму й веде спочатку до кубофутуризму, а далі – у безпредметне мистецтво та конструктивізм. «Пошуки колористичної виразності, співвідношення та взаємодія кольору – головна риса, що вирізняє творчість художниці. Сміливий, відкритий, напружений колорит її робіт, ніби гігантська пружина, яку стримувало то учнівство, то вплив кубізму, розгорнувся і зазвучав на повен голос лише у середині 1910 років. Тоді стало зрозумілим, що, не дивлячись на всі французькі «префікси», творчість О.Екстер глибокими коріннями пов’язана з українською культурою»[2]. А ось що пише В. Маркаде про особливості живопису О. Екстер: «Звихрені спіральні рухи, кожна частина яких вражає розбурханістю кольору, творять бароккову пишноту, що нагадує картини Балли чи Боччоні. Російські авангардисти можуть заперечувати будь-який вплив італійського футуризму, проте визволення від академічних пут прийшло до них з Італії і від французьких кубістів. Але в Екстер всі ці впливи переплавилися під гарячим подихом українського барокко» [3].

Олександра Екстер була тою ланкою, що з’єднувала найновіші прояви європейського живопису з авангардними рухами в Україні та Росії. Впливи французького кубізму, а пізніше – італійського футуризму (завдяки знайомству з А. Соффічі та Т. Марінетті) поєдналися у творчості художниці у своєрідному синтезі – кубофутуризмі, який поширився серед російських митців. Ось що пише про цикл О. Екстер «Міста» Я.Тугендхольд: «Декоративний інстинкт ніколи не згасав у Екстер. Її кубістичні полотна завжди формуються, як рясно заповнені, рівномірно насичені формою килими. В них немає порожнечі...»[4]. Дійсно, робота художниці «Місто Київ» (1911) вражає кубістичною виразністю ліній та водночас динамізмом – характерною рисою футуризму.

Жінка з рибою (1932-1934). Полотно. Олія

Із плином часу живопис Екстер стає все більш експериментальним – переймаючись ідеями В. Татліна та К. Малевича, художниця віддає перевагу безпредметності, і нарешті, приходить до конструктивізму. Ось що пише про її живопис Я. Тугендольд: «Дивне хвилююче враження справляють ці «безпредметні» роботи художниці: Погляд, що звик до навколишнього  світу реальностей, перш за все шукає в  них людського змісту, аналогій чи натяків на будь-які звичні конкретні образи – із розчаруванням вже готовий відвернутися від них, від цих «нічого» не зображуючих полотен. Але відвернутися вже не можна – глядач починає відчувати холодні й чисті, як музика, чари цих піднесень та падінь різнокольорових форм серед безкінечного простору білого полотна. І погляд його, підкоряючись ритму і темпу художниці, слухняно мандрує цими потаємними лабіринтами: тягнеться до тепло-гарячих цитриново-помаранчевих поверхонь, провалюється, кидається у інтервали та глибини, що створені синім і чорним, знову випливає нагору й у спокої плине блискучою, як емаль, білою поверхнею. Це не портрет і не пейзаж, і не натюрморт, це якийсь «надгірний світ», в якому живуть лише чисті ідеї живопису: ідея простору та глибини, ідея рівноваги та руху»[5].

Знайомлячи українських митців з європейським модернізмом, Олександра Екстер пропонує і власні авангардні твори у 1908 р. у Києві її роботи демонструються на виставці «Ланка», у 1909 й 1911 рр. відбулися виставки в Одесі на Салонах Іздебського, тоді ж Олександра Олександрівна стає членом групи «Бубновий валет», яка розвивалася в дусі кубофутуризму. В 1912 р. роботи Екстер вперше експонуються в Парижі, на 28^й виставці «Салона незалежних» разом із М. Шагалом, В.Кандинським та багатьма іншими. А  у 1914 році в Києві проходить виставка групи «Кільце» («Кольцо»), де також були її роботи. Художниця брала участь у виставках різних груп та художніх напрямків – від кубістів та футуристів до конструктивістів, була членом групи «Бубновий валет», «Спілки молоді», конструктивістської групи «5х5=25» А. Родченка.

Попри неабияке обдарування, яке О. Екстер виявила у живописі, не менше, а той і більше таланту Бог дав їй у театрально-декораційному мистецтві. Її сценографія – принципово новий крок театру взагалі. На думку М. Колеснікова: «У неї не було двох однакових вистав… Неможливо було передбачити, який шлях обере О. Екстер у своїй новій роботі; вона була непередбачуваною і завжди обирала шлях, ще невідомий сценографії… Не кожний режисер міг подолати могутню стихію театру О.Екстер. Можливо, саме тому ціла низка її проектів так і залишилася невтіленою на сцені» [7].

Художниця співпрацювала з О. Таїровим п’ять років – з 1916 до 1921, першу спільну виставу «Фаміра Кифаред» за п’єсою І. Анненкова критика назвала «театральною революцією». Їм вдалося не просто звільнити простір сцену від традиційних розмальованих полотен, а й створити трьохвимірну просторову композицію, що надавала нові можливості сценічній пластиці актора. Ескізи ж костюмів Екстер створювала, стилізуючи зображення на етруських вазах та підкреслюючи індивідуальну характеристику кожної дійової особи. Не менш виразним було сценографічне рішення наступної роботи О. Екстер у Камерному театрі – «Саломеї» за О. Уайльдом (1917). Тут художниця винаходить динамічну декорацію, а також насичену колористику, використовуючи золотий, кривавий та чорний кольори як основні. Ось що пише про ескізи костюмів до вистав Я. Тугендхольд: «Костюми Екстер не «намальовані» та «зшиті», а сконструйовані; сконструйовані з різних поверхонь так, як і її декорації… Вона задумувала свої костюми майже завжди динамічно… Костюми Екстер – це і є застиглі у лініях та фарбах людські ритми. Це – нова «пластична» теорія театрального костюму. У ньому все штучне, все написане, підкреслене, складене з різних матеріалів, але завдяки цій штучності досягається максимальна життєподібність, максимальна театральність, максимальна виразність враження» [8].

Київ, Фунікулерівська вулиця (1911 р.)

Після того, як О. Екстер назавжди виїжджає з Києва, кілька років вона живе у Москві. Тільки за 1921 рік нею було створено ескізи для п’яти вистав, але лише один із них було втілено на сцені – «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра у театрі О. Таїрова. «В деяких ескізах костюмів ми несподівано зустрічаємо елементи українського бароко, що ще раз підтверджує наші припущення про витоки творчості художниці» [9], – так характеризує доробок до «Ромео і Джульєти» М.Колесніков. А ось що пише про сценографію О. Екстер до цієї вистави А. Ефрос: «…Вона хотіла, щоб це був кубістичніший кубізм у барочнішому бароко. Кольорові маси матеріалів, вилискування поверхонь та фактур – то гладеньких, то цупких, то прозорих, то відбиваючих світло, гра об’ємів, стікаючих каскадами сходів або розквітаючих складками, як частини віяла, злами містків, один над одним, посередині сцени, дубльовані зламами балконів та майданчиків, множилися вдесятеро рухами фігур у таких самих ускладнено-фактурних, багатоскладчастих костюмах, вихороподібних та підіймаючих на каркасах свої кола, язики і спіралі. Чим могла дихати  у цьому фанерно-ганчірному шаленстві історія двох нещасних коханців» –  Вона захлиналася…” [10]. Відгуки критики були різними, але разом Таїров та Екстер більше не працювали.

Початком нового, конструктивістського шляху в сценографії художниці був ескіз декорації до «Ballet Satanique» на музику Скрябіна, що так і не дочекався вогнів рампи, мабуть тому першим конструктивістським вирішенням вистави вважається макет Л. Попової до мейєрхольдівського «Прекраснодушного рогоносця», створений у тому ж 1922 р. Але саме конструктивістські рішення запанують у творчості О. Екстер у наступному десятилітті. Одним із прикладів такого мислення є робота художниці у кінофільм режисера Я. Протазанова «Аеліта» (1924). У цьому ж році родина приймає рішення переїхати до Франції, куди їх давно кличе подруга Олександри, художниця-авангардистка Соня Делоне. Екстер працює в школі та Академії сучасного мистецтва Фернана Леже в Парижі, а також на кіностудіях Франції та Німеччини. В Берліні через три роки проходить персональна виставка художниці, іще через рік – виставка в Лондоні. Наступного року Олександра Екстер брала участь у виставці «Український живопис XVII-ХХ сторіч» у Києві, а з 1930 р. оселилася в передмісті Парижа – Фонтенео-Роз.

З’явившись у Парижі, Олександра Екстер майже одразу починає працювати в «Академі Модерн», яку в 1924 році заснували А. Озанфан і Ф. Леже. Тут панували ідеї «Еспрі нуво» – журналу, який з 1920 р. випускали Озанфан та Жаннере (Ле Корбюзьє), ідеї «конструктивного духу» й «конструктивного синтезу» в мистецтві. «Академі Модерн» була задумана як учбовий заклад вищого гатунку, а вступити до неї можна було, лише отримавши традиційну освіту. Засновникам здавалося, що час вимагає не окремих вдалих полотен, а величезного потоку живопису. Мета – нова архітектура, і живопис має знайти в ній нове буття. Як писав Леже: «у споруді має гармонійно злитися вплив трьох мистецтв: архітектури, живопису і скульптури… Можна акомпанувати стіні, можна руйнувати її й можна створювати новий простір…» Ле Корбюзьє: «Економія – це основна умова краси. Економія у піднесеному сенсі». На відміну від Озанфана і Леже, які ставили чіткі й визначені завдання перед учнями – певний набір форм, визначена фактура поверхні полотна, гранична економність конструкції образу, Екстер займалася ще й вихованням особистості художників: у кожному з своїх учнів вона бачила перш за все індивідуальність. Розповідає Естер Мартинченкова-Шилярова: «Все починалося з літератури. Екстер вимагала від нас знання античної класики… «Оди» Горація ми мали вчити майже напам‘ять – причому в оригіналі. Відчувати їхній ритм, конструкцію, вагу слова та його, так би мовити, колір, рух, масу. Горація вона вважала неперевершеним майстром композиції та ритму. Ми мали постійно читати середньовічну поезію – італійську,  іспанську, французьку, розуміти й відчувати національні епоси. І, звичайно, ми штудіювали поезію нову – Бодлер, Рембо, Верлен, Аполлінер, Сандрар… Артюра Рембо Екстер безмежно любила, вона говорила: звук Рембо подібний кольору. Як у живописі художниця відчувала «звук кольору», так у поезії вона безпомилково вгадувала «колір звуку». Найчастіше вона згадувала «Голосівки» Рембо. Ми обов’язково працювали в Луврі, наслідуючи манеру старих майстрів. Відвідування виставок автомобілів, літаків, станків також було обов‘язковим. Щоправда, Екстер не вважала, що саме в машині, в естетиці машини – шлях до нового стилю. Скоріше навпаки – новий стиль має народжувати образ машини» [11].

Художниця продовжує і працю над ескізами та макетами до театральних вистав. Конструкції Екстер – у театральних декораціях та костюмах – не варто зіставляти з реальністю, вони мають відношення лише до театральної реальності, і більше ні до чого. В 1925 році художниця проектує «Сценічні конструкції до трагедії» – не для певної вистави, це було універсальне рішення, в якому можна грати різні трагедії, трагедію взагалі. У макетах вона часто використовувала дерево – даний матеріал був живий, теплий та асоціювався з дерев‘яним помостом для вуличних вистав іще за доби комеді-дель-арте. Костюми нагадують каркаси, в які закуто тіло актора, кожний такий костюм сам є театром. Колористика, котру тонко відчувала художниця, виявлена в декораціях і костюмах повною мірою. Класично вважається, що зіставлення з чорним завжди відбувається на користь активних кольорів – наприклад, пурпурного й жовтого, вони посилюються, пасивні – синій, фіолетовий – втрачають виразність, притлумлюються. Але в деяких ескізах Екстер саме пасивні кольори у зіставленні з чорним спалахують, знаходячи в собі потужну емоційність та, в той же час, надають загадковості та невизначеності загальному рішенню.

«Так, як кубічний живопис, конструктивістські ескізи Екстер часто нагадують український народний живопис або гаптування. Якщо уважно придивитися, то загальне виникає неспростовно: чітка та ритмічна мова кольорів, зіставлення кольорового ритму з лінійним, колористика – наприклад, постійний діалог червоного та чорного та багато іншого…», – характеризує творчість художниці Г. Коваленко. І закінчити наш короткий нарис варто цитатою зі спогадів Е. Мартинченкової-Шимерової: «Театр був для Екстер постійним джерелом натхнення. Вже хвора, в 1948 році пише вона серію неперевершених ескізів до «Оресте» Есхіла. Після війни не було свідчень про те, як складаються справи в Камерному театрі, а згадувала про нього й Таїрова художниця дуже часто. І є, мабуть, щось символічне в тому, що померла вона за декілька місяців до закриття Камерного театру» [12].

Використана література:

1. Маркаде В. Українське мистецтво. – С. 170.
2. Александра Экстер. От импрессионизма к конструктивизму //  Авт. вст. ст. – М. Колесников. – М., 1988. – С. 5.
3. Маркаде В. Українське мистецтво. – С. 171.
4. Цит. за : Александра Экстер. От импрессионизма… с. 7.
5. Александра Экстер. От импрессионизма… – С. 18.
6. Там само. – С. 10.
7.  Там само. – С. 11.
8.  Там само, с. 19.
9.  Там само, с. 14.
10. Там само. – С.  22.
11. Коваленко Г. Олександра Экстер в Париже // Театр, 1996. – № 2. – С. 105-106.
12. Там само. – С.  116, 119.

Схожі записи:

1. Видавництво та переклад книжок українською мовою: державна підтримка вкрай потрібна
2. Основні риси модернізму в українській літературі та мистецтві